1100 кілометрів по Кавказу за 100 годин

Дата: 1st Декабрь 2013. Автор: admin. Рубрика: ВЕЛОТУРИЗМ

kavkaz2013
Якщо хтось думає, що мандрувати Європою, світом – це дорого й недоступно для пересічного українця, раджу поспілкуватися з нашим непосидючим земляком Волковим Яковом Федоровичем. За своє життя він уже вп’яте поміняв закордонний паспорт, в якому на сьогодні лишилася всього одна вільна сторіночка, де ще можуть вміститися тільки два штампи закордонних віз. На початку 2013 року «ЧГ» розповідав про мандрівку Якова Федоровича по Ізраїлю – тоді він з криворізькими велосипедистами проїхав через дві пустелі та повз три моря Землі обітованої. І ось він разом зі своїм велопобратимом Юрієм Кірєєвим знову на порозі мого кабінету – засмаглий до чорноти, красивий у порі своєї життєвої осені.
Больше фото

… і медаль від бравого вояка Швейка

Ізраїль був у січні 2013 року. А в травні Яків Волков з юними вихованцями вело-гуртка, керуючи якими, він багато років поспіль прилучає дітей Тернівського району до пізнання навколишнього світу, проїхалися по гірському Криму. Ця частина України вже вивчена ним до тонкощів, та кожного разу Волков старається обирати якийсь новий маршрут, щоб для юних мандрівників це була захоплююча, сповнена нових вражень і емоцій подорож.
На початку літа разом з Владиславом Просолуповим та Олексієм Шумом, Яків Волков став учасником 800-кілометрового VIII міжнародного веломаршруту «Шляхами бравого вояка Швейка», який 5 червня 2013 р.стартував зі Львова і був присвячений 130-річчю від дня народження чеського письменника Ярослава Гашека, автора славнозвісного сатиристичного роману «Пригоди бравого вояка Швейка». Шлях проліг через Україну, Польщу, Словаччину, Чехію, Угорщину та Австрію.
- Львів перетворив цю подію на грандіозний фестиваль, – згадує Яків Волков. – Головним його героєм, безумовно, став дотепний і завше при доброму гуморі солдат Швейко. Він охоче ставив іменну печатку на грамотах, якими були відзначені усі учасники веломаршруту, а також вручив кожному з нас ювілейну медаль, викарбувану з нагоди 130-річчя з дня народження Ярослава Гашека. 5 червня ми стартували від пам’ятника бравому солдату Швейку, встановленому в липні 2007 року на парковці велосипедів поблизу львівської мерії. Упродовж двох тижнів по дорозі до Відня до нашого гурту приєднувалися велосипедисти країн, по території яких колись проїхав на своєму велосипеді бравий Швейко, а також велосипедисти з Німеччини та США. Для мене, що проїхав усю Європу вздовж і впоперек, це була незабутня мандрівка, а що вже казати, приміром, про Владислава Просолупова, для якого від самого початку все було вдивовижу.

Кавказ піді мною…

Днями група у складі криворіжців Юрія Кірєєва, Якова Волков, киянина Владислава Дурнєва та дніпропетровця Володимира Музики повернулася з Кавказу, де на велосипедах здійснила маршрут 5-ї категорії складності завдовжки 1100 км.
- Згодом порахували, що цю відстань ми проїхали рівно за 100 годин, – сміються мої співрозмовники, – так що ось вам готовий заголовок до майбутньої статті.
- Це не перший ваш велопохід по Кавказу. Чим же особливий нинішній?
- Тим, – каже Юрій Кірєєв, – що ми вперше проїхалися Західним Кавказом. Стартували з Керчі, де побували на горі Мітрідад, відвідали інші пам’ятні місця цього древнього міста. Далі паромом, переправилися на російський берег – це і дешевше, і швидше, аніж поїздом. Потім на велосипеди – і до Новоросійська, а там цілий тиждень уздовж Чорного моря – до Геленджика, Туапсе.
- Це важко не помітити, дивлячись на засмаглість вас обох… Давайте, Юрію, знайомитись ближче: як давно ви осідлали велосипед і чим займаєтесь по життю?
- Та вже 13 років мандрую, – сміється. – Знаєте, хто один раз проїхався маршрутом, дістає велоінфекцію на все життя. А за фахом я машиніст млинів, працю на РЗФ-1 Північного комбінату.
- Юрій – кандидат у майстри спорту і вже близький до того, щоб стати майстром спорту, – додає Яків Волков. – На цей раз він був керівником велопоходу. І, скажу вам, чудовим керівником.
- Розкажіть про сам маршрут. Взагалі, враховуючи ваш велотуристичний досвід, чим вас ще можна вразити?
- Нові місця – завжди нові враження, – говорить Юрій Кірєєв. – З Туапсе ми подалися в гори. Піднялися на Шаумянський перевал. Це був, мабуть, найнеприємніший відрізок на маршруті, адже саме тим шляхом нині доставляються всі вантажі на будівництво Олімпійського комплексу в Сочі. Стояла така пилюга, наче ми знаходилися поблизу цементного заводу. Зате потім оцінили красу і свіжість Адигейської, Апшеронської, Гуамської ущелини.
- Гуамська ущелина нині є відомим туристичним центром, – продовжує розповідь Яків Волков. – По ній цілий день курсує невеличкий поїзд, тож нам довелося довгенько чекати кінця його робочого дня. Проте не шкодуємо – накупалися в гірській річці. Досхочу наїлися гірської малини, ожини. А потім, скільки дозволяла світла частина доби, піднімалися вгору по Гуамській ущелині. Як упала ніч, там же й заночували. І не обійшлося без пригод. Уночі мій рюкзак розкурочив єнот, виїв запаси рису і зник.
- А які ще несподіванки з вами траплялися?
- Ущелино піднялися на плато Лаго-Накі, що на висоті 2200 метрів. Краса неймовірна! Далі проїхали до Білої річки. І зустріли земляка з Херсонщини. Він пасічник. Взявши нас на нічліг, цей доброї душі чоловік частував медом … з каштана. Я вперше куштував такий делікатес. Згодом у Нижньому Архизі ми випадково зустріли своїх знайомих криворіжців, які приїхали сюди до друзів на гостини. До речі, саме в Архизі, відомому своїми древніми соборами, музеями, знаходиться відома скеля, на якій свого часу сам собою проявився лик Ісуса Христа.
- З Архизу ми піднялися на Мухінський перевал, – водить пальцем по карті Юрій Кірєєв, – це 2764 метри над рівнем моря. Туди вела дуже крута стежка. Тож, уже не ми їхали на велосипедах, а велосипеди їхали на нас. За перевалом спустилися в Теберду, відому своїм заповідником. А звідти знову вгору – на перевал Епчик, який знаходиться на висоті 3017 м. З нього відкривається неперевершений вид на двоглавий Ельбрус. Так вийшло, що ми на Епчику спинилися на ночівлю. Мабуть, найнезабутніші враження від усієї цієї мандрівки – захід і схід сонця над Епчиком.

«Холодный кипяток нарзана»

- А далі був спуск на плато Бечасин, де за часів СРСР працював відомий на весь Кавказ сиромасловод, що випускав по 100 т продукції на день, – кажуть мої співрозмовники. – На жаль, нині про нього лишилася тільки згадка. Зараз тут промишляють дрібні приватні сировари, які гостинно частували нас сиром, бринзою, айраном. А взагалі, зустрічі з місцевими жителями упродовж всього маршруту – це окрема розмова. Надзвичайно доброзичливі, дружелюбні, гостинні. «Передайте українцям, – просили вони, – хай без боязні приїздять на Кавказ. Ми всім будемо раді, і не слухайте, що там про нас хто розказує лихе». На плато бачили череду з 800 яків – вражаюче видовище! Далі маршрут привів нас у Долину нарзанів поблизу Кисловодська, про що в романі «Герой нашего времени» Михайло Лермонтов писав: «Погружусь в холодный кипяток нарзана». Справді, той вир нагадує кипіння і зачаровує своєю красою. Краса, мабуть, і є тим головним рушієм, який кожного разу зриває нас з місця і змушує сідлати велосипеди, – завершують свою розповідь Юрій Кірєєв та Яків Федорович Волков.
З Кисловодська поїздом вони повернулися до Києва. А звідти – додому, в Кривий Ріг. І ось тепер із захопленням згадують чи не кожний з 24 маршрутних днів.
- І куди ж попрямуєте наступного разу?
- Час покаже, – відповідає за обох Волков, – Юра готується освоювати Середню Азію, мене вабить Грузія. Поживемо – побачимо.

Передруковано статтю Матрони Панової, «Червоний Гірник» №71 (21396) від 19.09.2013
Обсудить на форуме

Пожалуйста, зарегистрируйтесь для комментирования.