«Мандрівка, як велика і серйозна наука,
допомагає нам знову знайти себе».

screenshot_2020-08-04-08-48-51-002_com-staslysenko-proxyclientforvk
Видатний мандрівник України, майстер спорту, чемпіон України зі спортивного велотуризму, керівник велотурклубу «Меридіан», фотохудожник з Кривого Рогу Яків Федорович Волков, зі своїм земляком, колишнім працівником «Криворіжсталі», а нині пенсіонером Сергієм Апанасенко, з 7 по 18 липня здійснили 97-й велопробіг другої категорії складності за маршрутом «Кривий Ріг-Вільногірськ-Кам′янське-Запоріжжя (о.Хортиця)-Оріхів-Гуляйполе-Токмак-Молочанськ-Кирилівка (Федотова коса)-Генічеськ». За цей час туристи проїхали на своїх «залізних конях» 830 кілометрів, із них понад 100 км ґрунтовими та піщаними дорогами. За добу проїжджали по 70-80 км, а коли вітер дув у спину, то і понад 100 виходило. Під час пробігу побували на «Дніпровських Мальдівах» у Вільногірську; на унікальному природному та історичному комплексі – острові Хортиця, який є одним із Семи чудес України, де відвідали істо́рико-культу́рний ко́мплекс «Запорозька Січ» та переглянули козацьку виставу; побували на Кам’яних могилах; відвідали музей ДніпроГЕСу та Гуляйпільський краєзнавчий; напилися води iз джерела в селі Терпінні Мелітопольського району; помилувалися неповторними краєвидами Федотової коси та Арабатської стрілки; викупалися в термальних мінеральних водах у Генічеську.

Майстру спорту з велотуризму Якову Федоровичу не бракує не лише досвіду, знань, а й романтики, відчуття красивого. Юний душею, життєрадісний Яків Волков розпочав свій велошлях з дитинства на батьковому двоколісному. Нині в закордонному паспорті мандрівника у прямому сенсі немає де печатку ставити. До речі, про печатки. Серед них є досить незвичні, наприклад, печатка Пантелеймона Цілителя, яку отримав на Афоні. Також є співзвучна із прізвищем Якова печатка села Волково, що в Македонії. Титулований веломандрівник має навіть спеціальний пропуск-візу на відвідування паломниками святої гори Афон – «Діамонітіріон».

За словами Якова Федоровича, саме в подорожах починаєш цінувати час, усвідомлювати, скільки можна було б зробити, розумієш, що кожна хвилина – на вагу золота. «Тож будьмо часозаощадливими, не втрачаймо найменшої нагоди скористатися шансом жити, а не «спати», йдемо або їдемо вперед, використовуємо будь-яку можливість мандрувати, розвиватися, пізнавати себе і світ», – говорить Яків Федорович.

Велотуризм як спосіб пізнання себе
- Скільки ж походів здійснили на своєму велоконi?
- Велотуризмом почав займатися із 1982 року. За цей час відвідав 58 країн світу; здійснив 97 велосипедних походів І–VI категорії складності, 3 пішохідних і 1 гірський; учасник 12 туристичних велопробігів по Західній Європі, 12 велозабігів по Західній Європі.
- В яких країнах побували?
- Усіх може і не назву, згадаю ті, які найбільше запам’яталися. Серед них Німеччина, Австрія, Угорщина, Чехія, Словаччина, Польща, Косово, Хорватія, Чорногорія, Боснія і Герцеговина, Болгарія, Румунія, Греція, Туреччина, Іран, Грузія, Вірменія, Росія, Ізраїль, Естонія, Латвія, Литва.
- Згадайте, де було щось цікаве…
- Ну ось, наприклад, влітку 2016-го я подолав 6740 км європейських доріг, скупався в п’яти морях, а також в озері Балатон, тим самим установив свій абсолютний рекорд за протяжністю маршруту, побувавши у 18 країнах Євроконтиненту. Але спочатку разом з вихованцями Тернівського велогуртка «Меридіан» проїхав «Шляхами бравого вояка Швейка» дорогами Польщі, Словаччини, Чехії, Австрії, потім вирушив на Угорщину.
В цьому велотурі мені найбільше сподобалося в Греції, яка налічує 3000 островів. Цю країну я проїхав з півночі на південь. Відвідав Пелопоннес, острів Крит, Салоніки, Афіни. Незабутні спогади залишились від відвідин гори Афон, печери Зевса на острові Крит, монастирського комплексу «Метеори». В цілому Греція сподобалася мені своєю природною красою і гостинними людьми».
- Якове Федоровичу, а як Вам Грузія?
- Відвідавши свого часу чотири гірські країни – Вірменію, Грузію, Іран і Турцію, переконався, що саме Грузія для українців – найдружелюбніша. Щойно хтось дізнавався звідки я, відразу пропонував допомогу. Хтось прагнув пригостити по-кавказськи – шашликом, медом, чаєм, сиром.
- Чим запам’ятався Іран?
- Парадоксально, але своєю бідністю природніх ресурсів. Коли їхав туди з Вірменії, звернув увагу, що чимало вантажівок везуть деревину і хворост. Виявляється, це великий дефіцит у цій гірській мусульманській державі. Газу там немає, тому свої хати і хібари люди опалюють хворостом, кізяками. Проте майже над кожним помешканням красується національний прапор. Ось такий патріотизм у іранців.
- Якове Федоровичу, поділіться найяскравішими враженнями від свого турне по Ізраїлю.
- Найперше, це привітність людей, байдуже якої національності. Один раз ми з колегою все ж заночували в готелі. Нашим сусідом виявився японець. Він, як з’ясувалося, має громадянство Японії та США, а живе в Москві. В Ізраїлі перебував у службових справах. Взагалі тоді ми вперше їхали по чужій країна, проїжджали великі міста і невеличкі кібуци, не раз бачили на вулицях озброєних людей, але відчуття було таке, наче ми там усі свої. Вразили тамтешні базари. Увечері, коли стихає торгівля, кожен торговець десятину свого товару залишає для подорожніх, для тих, хто з якихось причин не може його собі купити. Отака ось благодійність. Північна частина Ізраїлю – це вже зелена квітуча місцевість. Після південних пустель – це така радість для ока. Звісно, крім цього, піднялися в гори, щоб відвідати Єрусалим, його святі місця. Побували в Храмі Гробу Господнього – Благодатний вогонь, що на Великдень дивом сходить із Неба, горить у ньому цілий рік. Ми купили в’язку з 33-х (за кількістю прожитих Ісусом Христом років) свічок. У стіну цього храму кожний охочий може вбити чи вкрутити свій цвяшок. За повір’ям, після цього у людини ніколи не болітимуть зуби. Знаєте, я людина не сентиментальна, але під час перебування у тих святих місцях, іноді непояснимі сльози підступали до горла. Безумовно, разом з багатьма паломниками постояли біля Стіни Плачу, залишили в ній свої записочки, в яких прохали здоров’я – собі, щастя – всім людям і миру – планеті. Адже це, вважаю, головне, а все інше – суєта суєт… Крім того, побували в Назареті, відвідали Храм Йосипа та Анни, батьків Богородиці, скупалися в Галілейському морі – по його водах свого часу ходив Ісус і не тонув, омилися у водах Йордану. Загалом проїхали цією країною понад 600 км.
- Скажіть, будь ласка, а як люди ставилися до Вас у різних країнах?
- Ставилися по-різному, бо люди скрізь однакові – хороші й не дуже. Тому і ставлення таке. Ось, наприклад, якщо в Грузії, Марокко, Польщі, Греції люди ділилися продуктами, пригощали чимось смачненьким, то в Німеччині, коли ми в одного місцевого німця попросили води, він відповів: «5 євро». Ні, думаю, вибач…
- Знаю, що 12 липня, коли Ви були у своєму черговому турі, то отримали почесне звання «Видатний мандрівник України», з чим щиро вітаю. Тож звання зобов’язує йти далі, вперед. Що б Ви побажали велолюбителям-мандрівникам?
- Не треба боятися мріяти. Не треба чекати, що мрія здійсниться сама собою, як за велінням чарівної палички. Треба діяти! Робити кроки назустріч своїй мрії – і тоді неодмінно буде так, як ви захочете!

Пожалуйста, зарегистрируйтесь для комментирования.